Пропозиції та зауваження до першої редакції «Плану для України»
від Громадського руху «Ліберальна ініціатива» (Харків)
В цілому ми вітаємо появу такого програмного документу як «План для України», розроблений Bendukidze Free Market Center, який можливо стане початком загального обговорення того, а що насправді потрібно українцям та яку програму реформ слід обирати. В документі є багато позитивних моментів. В першу чергу, це розділи про пенсійну реформу та вільний рух капіталів. Але ми б хотіли звернути увагу на деякі недоліки та надати власні пропозиції щодо вдосконалення представленої програми радикальних реформ.
Фактично у документі йде мова про модернізацію інституту держави. Але, в разі виконання такої програми держава, на жаль, не зменшує своє втручання у життя людей та не збільшується простір для приватної ініціативи громадян і суспільства (спільноти людей, де взаємодія відбувається на добровільних засадах і без участі держави).
Також хотілося б побачити речі, які більш яскраво характеризують вільний ринок та капіталістичне суспільство, такі як: повага до принципу приватної власності, дотримання вільних контрактів і відмова від державного втручання. Бо тільки завдяки цим принципам можна досягти озвученого в документі економічного зростання та зростання добробуту самих людей.
Головними загальними недоліками, з нашого погляду, є:
1. Багато загальних тез (безумовно, вірних і гарних), але механізми їх реалізації не наведені. Більше того, пропонуються конкретні заходи, але вони жодним чином не дозволяють досягнути зазначеної мети.
Наприклад, розділи судової реформи та реформа правоохоронних органів. Тут наведені суто технічні заходи, а не реформаторські. Причому, деякі з них можна визнати реальними та корисними, але в більшості своїй нереальними, а користь від інших взагалі сумнівна. Але навіть всі разом, вони все одно не призведуть до реформаторських змін. До того ж, в розділі про реформу правоохоронних органів мова йде тільки про прокуратуру.
У розділі про дебюрократизацію суто технічні пропозиції по врегулюванню містобудівної діяльності та надр. Невже це всі основні реформи в рамках дебюрократизації?
У боротьбі з бідністю – сукупність побажань, але без жодної конкретики. До речі, бідність є наслідком недосконалих інститутів або економічної політики. Тому чи є сенс її виділяти в окремий розділ?
2. Розділи часто суперечать один іншому. Загальне враження, що автори зібрали все те добре, про що чули, але не привели до загальної системи.
До прикладу, у розділі про аграрну реформу вказано: «може бути розглянута можливість впровадження спеціального податкового режиму для тих, хто будуватиме новий бізнес на селі», що явно суперечить вимозі 2 у розділі «Податкова реформа»: «Справедливість – жодних пільг, винятків та привілеїв». Можливо ці розділи писали різні люди, тоді потрібно узгодити та систематизувати.
3. Є протиріччя в одному ж розділі, навіть у 2-х сусідніх реченнях.
Наприклад, у розділі про податкову реформу в переліку «Простота – мала кількість податків (7 замість 15)» у пункті 7 наступний текст: «Спрощений податковий режим для малого та мікробізнесу, фермерських господарств», а абзацом нижче: «Вирівнювання умов звичайного оподаткування та спрощеної системи». Тобто, ставлення авторів до спрощеної системи є незрозумілим.
У розділі про реформу правоохоронних органів є вимога відділити слідство від прокуратури, а далі по тексту йде про реформу прокуратури разом зі слідством.
4. Деякі розділи не містять зовсім нічого нового відносно вже прийнятих документів.
Наприклад, у розділі про приватизацію – просто перелік того, що й сьогодні прийнято (але не робиться). В розділі про реформу правоохоронних органів – реформа прокуратури фактично та сама, що закладена у вже прийнятому законі про прокуратуру. Розділ про медичну реформу – повтор тієї реформи, що вже оголосило МОЗ.
5. Немає однакової структури для кожного розділу (мета, напрямки, індикатори успішності). Знову складається враження, що писали різні люди за різним планом, але не була зроблена структуризація.
6. В результаті в деяких розділах взагалі немає мети та ідеології реформи.
Наприклад, реформи у соціально-економічних сферах. Держава знову витрачає багато коштів на освіту, медицину, підтримку бідних, для чого вимушена збирати завеликі податки. Але зібраних коштів все одно не вистачає для виконання взятих зобов’язань.
Тому, виникають питання. Яка загальна ідеологія реформ пропонується? Потрібно збільшити видатки (та податки) чи відмовитись від частини державних зобов’язань під існуючі кошти? Або, зменшити витрати і зобов’язання?
З опису відповідних розділів, цю ідеологію неможливо зрозуміти. Мова знов про технічні зміни, в яких губиться мета та напрямок реформ.
7. Деякі розділи взагалі не мають відношення до реформ. Це скоріше контрреформи і їх потрібно прибрати з програми в такому вигляді. Мова йде про розділи «Реформа науки» та «Реформа вищої освіти».
Конкретні зауваження за розділами.
Розділ 1. Судова реформа.
Сумнівні пропозиції про провокацію хабарів та негласних дій антикорупційних органів варто було б прибрати.
Пропозиція про імпорт юрисдикцій та суддів із-за кордону – гарна ідея, але вона не може стати масовою. Потрібно вказати на які рівні пропонується залучати іноземців.
Призначення суддів через ради експертів з високою репутацією – також добре, але де взяти стільки експертів, знайомих з юриспруденцією?
Чи пропозиція «жоден кандидат, щодо якого в громадськості є обґрунтований сумнів, не може обійняти посаду судді» – а репутацію громадськості хто буде перевіряти? Імітація громадського обурення може не дозволити зайняти посаду судді найкращим кандидатам.
Розділ 2. Реформа правоохоронних органів.
«Зокрема, слідчий/прокурор, який довів до обвинувального вироку серйозну кримінальну справу має право отримати бонус до 1% від суми, що була відшкодована державі» – начебто пропонується забрати слідство у прокуратури? І що саме стимулюється такою нормою? Порушення закону, обвинувальних ухилів?
Розділ 4. Нова фіскальна політика.
Автори заплуталися. Пропонується зменшити витрати держави до 37% ВВП (з 43,1% в 2016 р.), а доходи бюджету на 2-3% (з 37% в 2016 р.) При цьому бюджет стане профіцитним і ще й гасити борги потрібно. Як це виходить?
Скорочення навантаження на ФО-Пів в 2 рази пропонується компенсувати збільшенням інших податків на 2-3% ВВП. Проте, далі пропонується основний з решти податків ПДВ скоротити до 20%. Мабуть, передбачається, що зростання дасть поліпшення збирання? Якщо так, то дуже оптимістичне припущення. І далі, корпоративний податок 20% (на виведений капітал або дивіденди) – це явне скорочення бази для збирання, а не її розширення.
Тобто фактично в програмі скорочення навантаження на ФО-Пів насправді немає, але головне у тому, що немає жодного скорочення витрат. У жодному розділі програми про сфери, які передбачають завеликі державні витрати, взагалі немає пропозицій щодо скорочення таких витрат.
В таблиці міститься план скорочення видатків на правоохоронну діяльність, на освіту, соціальний захист та пенсійне забезпечення. Але у відповідних розділах немає ані слова про таке скорочення. Скоріше навпаки.
Розділ 6. Митна реформа.
Пропонується лише вдосконалення системи адміністрування, взаємодії між декларантом і митником, а не комплексна реформа, наприклад, із скорочення функцій митниці або особистого складу.
Залишається не вирішеним питання – які саме товари та послуги необхідно обкладати митом та акцизом? І чому саме запропонований перелік?
Знову повторюється комерційний елемент у державних органах, якого взагалі не повинно бути.
Розділ 8. Приватизація та управління держвласністю.
Навіщо аж 5-ть груп? Напевно групи 3-5 можна об’єднати в одну.
Не прописано, як саме буде проводитися приватизація. Наприклад, продаж здійснюється тільки за допомогою відкритого аукціону. Агент, який запропонував найбільшу суму, отримує лот. При цьому, початкова ціна може становити нуль гривень.
Створення Фонду національного багатства знову призведе до корупції на високому рівні. Теза про «професіоналів із високою міжнародною репутацією та досвідом роботи на глобальних фінансових ринках» не виключає того, що ці люди також не будуть «мотивовані» тими, хто сприяє та бере участь у приватизації.
Розділ 9. Аграрна реформа.
Загалом потрібно розуміти, що у традиційного села немає перспектив у майбутньому. Глобальні тенденції показують, що чисельність сільського населення природним чином зменшується особливо в період високого економічного зростання (до якого прагнуть у програмі). Тому, реформи потрібно проводити не з точки зору як продовжити традиційне життя на селі, а як інтегрувати цю місцевість у глобальний світ, допомогти людям швидше адаптуватися до нового життя, оволодіти відповідними навичками. Можливе підтримання елементів інфраструктури, але із розумінням того, що у в найближчий перспективі на цьому місці буде інше поселення з іншим побутом та виробництвом.
Треба прибрати згадки про пільги для органічного землеробства та сільського бізнесу. Це контрреформа і суперечить всім загальним словам про мету реформ.
В програмі зазначається, що «відкриття ринку землі потрібно почати з ділянок, які належать самій державі». Але ринок землі вже фактично існує, де власниками паїв є громадяни. Тому, навпаки, спочатку легалізувати «неофіційний» ринок землі, а потім приступати до розпродажу державної або краще зробити це одночасно.
Туризм на селі в Україні не має того потенціалу, про який розповідають «зелені» експерти. Жодний іноземець не приїде в місце, до якого не можна дістатися одним-двома видами транспорту. Тим паче, історичні пам`ятки у нас не мають того інтересу та світового значення для іноземців. Тому не слід розраховувати на туризм, який за задумом авторів, повинен надати міцний імпульс для розвитку підприємництва на селі.
Розділ 10. Дебюрократизація.
Потрібне не тільки значне скорочення чисельності чиновників, а і позбавлення функцій, які закріплені за державою, з передачею їх суспільству.
Відкриття нових офісів із адміністративних послуг, забезпечення відкритості, створення взаємної конкуренції між державними органами – це добре, але важливіше скасовувати різноманітні регуляторні документи (свідоцтва, довідки, сертифікати і т.п.). Все те, що і вважається надлишковою бюрократизацією.
Розділ 15. Реформа системи охорони здоров’я.
Це просто повторення плану реформ від МОЗ, із всіма їх перевагами та недоліками.
Недолік 1. Не сказано, що буде з теперішніми закладами охорони здоров’я, якщо вони не забезпечать собі пацієнтів та відповідного фінансування. Одночасне існування приватних та державних закладів неминуче призведе до «прихватизації». Вийде, що приватні заклади будуть покривати свої видатки за рахунок державних ресурсів, а дохід з пацієнтів згідно договорів спрямовувати тільки на свій прибуток. Саме так відбулося з державними закладами у промисловості, що й досі викликає негативну реакцію суспільства до самого процесу реформ. Навіщо повторювати негативний досвід?
Недолік 2. Все бюджетне фінансування пропонується віддати на перший рівень, тобто на виконання простих бюрократичних процедур (лікарняні, довідки) та лікування найпростіших процедур при ОРВІ. Чи найкраще це використання бюджетних коштів? Сумнівно.
Недолік 3. Лікування складних випадків, що потребує технологічного та коштовного обладнання пропонується віддати страховому ринку. Цікаво, на що ж саме може вистачити 3000 гривень, які пропонуються як сума страхування? Чи свідомі автори того, що страховий ринок в Україні не розвинутий, більшість суб’єктів насправді займаються мінімізацією податків під виглядом страхування? Як можна віддавати таким компаніям долю важко хворих?
Конкретні пропозиції за розділами.
Розділ 2. Реформа правоохоронних органів.
Підвищення оплати працівникам МВД принципово не вирішує проблем із корупцією, кумовством, патерналізмом. Розпочинати реформу потрібно із перегляду функцій поліції та справжньої люстрації – значного скорочення чисельності особового складу, а також звільнення назавжди всіх тих, хто мав, наприклад, звання вище лейтенанта або капітана. З тими, хто залишиться, провести переатестацію. Причому, як показує досвід, робити це потрібно швидко та одночасно в усіх регіонах.
Розділ 4. Нова фіскальна політика та Розділ 5. Податкова реформа.
Скорочення доходів та видатків бюджету має бути більш радикальним ніж пропонується, до 30-32% ВВП, але, можливо, поетапним.
Відмова від податкових агентів, кожен сам сплачує податки та соціальні внески за себе (роботодавець може допомогти у переказі коштів, але не може нести відповідальність за нарахування та терміни сплати).
Податок на розподілений дохід має замінити податок на прибуток для виключення можливостей податківців «лізти» у бухгалтерію бізнесу.
Податок на власність має стати основою бюджету територіальних громад. Для підвищення їх доходів земля між населеними пунктами має бути розподілена між територіальними громадами.
12. Реформа державної служби.
Якщо держава буде виконувати забагато функцій, то які б сучасні технології не запроваджувалися, все одно будуть створюватися нові й нові робочі місця для бюрократів. І початкове скорочення кількості чиновників із старими повноваженнями у строковий період неминуче призведе до розростання бюрократичного апарату, тільки вже з оновленими повноваженнями.
Як пропозиція, запровадження контрактного принципу служби, який дозволить підлеглим бути незалежними від свого керівника, визначити конкретну суму грошової компенсації та кінцевий часовий проміжок. Взагалі-то, державна служба для українців повинна стати лише одним із життєвих етапів, а не бути довічним і гарантованим місцем роботи за рахунок платників податків.
Розділ 13. Реформа науки.
Бюджетні кошти можуть отримувати тільки вчені, а не організації, і тільки такі, що мають індекс Хірша не нижче певного рівня. Всі інші повинні заробляти кошти на зарубіжних грантах або через надання наукових послуг бізнесу, збираючи кошти шляхом ендаунмента або іншими відомими способами в сучасному світі.
Держава могла б подбати про налагодження контактів українських вчених з міжнародними організаціями, проходження стажувань, участі в конференціях і отримані грантів. Але не можна виділяти гроші на розробки, оскільки немає ніякого позитивного досвіду витрачання таких коштів, зате є великий негативний.
Розділ 14. Реформа вищої освіти.
Сенс реформи вищої школи має бути в її приватизації.
Державне фінансування можуть отримувати кращі наукові школи, які мають підтверджений міжнародний авторитет, а не ВНЗ в цілому. Такі наукові школи можуть отримувати державні кошти на підготовку бакалаврів і магістрів в певній кількості. Але це повинне бути фінансування наукових шкіл, а не університетів.
Держава може фінансувати навчання конкретних студентів із зобов’язанням відпрацювання на потрібній державі посаді або за особливі заслуги перед країною. Але ці гроші для студентів, а не для університетів.
Ніякого фінансування університетів не повинно бути взагалі.
Розділ 15. Реформа система охорони здоров’я.
Програма медичних реформ повинна бути заснована на безумовному переводі всіх медичних установ в статус приватних. Форма може бути обрана самими закладами. Розподіл між лікарями, збереження установи в приватному статусі або якийсь інший варіант. Місцеві органи влади можуть допомагати таким закладам через виділення їм на пільгових умовах приміщень або інші способи.
Приватизація повинна йти поетапно. Спочатку поліклініки, потім районні (міські) лікарні, на третьому етапі обласні та спеціалізовані лікарні. По відділеннях, які мають технологічно складне і коштовне устаткування, повинні прийматися окремі рішення.
Припустимо надавати бюджетну допомогу лікувальним закладам, що мають світове визнання, яке зафіксовано відповідним чином (має платних пацієнтів з розвинених країн, фахівці запрошуються на консультації в провідні світові центри і т.д.).
З бюджету можуть фінансуватися швидка і невідкладна допомога і лікування дітей до 6 років.
Для вразливих верств населення в разі захворювання фінансова допомога також може надавати як й інша соціальна допомога (на проїзд або оплату комунальних послуг).
Для оплати високотехнологічної, тобто коштовної медичної допомоги, слід використовувати сучасні не бюджетні способи збирання грошей (благодійність, ендаунменти, страхування і т.д.).
Для лікарів в залежності від спеціалізації і рівня повинні бути вироблені вимоги щодо оснащеності робочого місця, вмінню використання діагностичної апаратури і дотримання регламентів. Вироблення вимог і перевірка дотримання повинні бути справою самоврядних організацій лікарів.
Михайло Камчатний, Володимир Рапопорт